Качанівка. Подорож до палацу та панських індиків

На які тільки жертви не підеш для поїздки до Качанівки. Я от встала о п’ятій годині похмурого туманного ранку в неділю, дві години їхала від Києва автобусом… І наскільки ж була здивована, коли того таки ранку мої заспані очі побачили якийсь дивний захаращений двір.

Почали зароджуватися сумніви: оце і є довговистраждана Качанівка? Невже гугл увів мене в оману, і той прекрасний палац, збудований за проектом Карла Бланка, вже перетворився у зарослі чагарником руїни, що ховаються серед акуратненьких сільських хаток?

Аж ні, через якихось 5 хвилин ще сонної ходьби переді мною відкрився вид на багатий палац в класицистичному стилі. Здається, в Качанівці існує межа між буденним і якимось мрійним паралельним світом. Сам маєток охоплює близько 700 га, включно із палацом на плато та мальовничим парком із 12 ставками, амфітеатром, скульптурами.

І «руїни» там теж є, але екскурсовод тримала інтригу. Спочатку вона показала старовинну напівзруйновану Георгіївську церкву. Втім, найяскравіший спогад про неї — індики, які практично витіснили нас із двору.

Мабуть, саме вони охороняють історичну пам'ять і тому не довіряють чужинцям. Церкву ще не відбудували після Другої світової війни, але незважаючи на це, вона досі є духовним центром села.

Нарешті палац! Насолоджуючись повільною ходою алеєю, встигла послухати розповідь про його власників, зокрема представників родів Качанівських, Рум’яйцевих, Тарнавських та Харитоненків. Також дізналась, за скільки продавали маєток, звичайно, зі згадкою тодішньої вартості корови. Шкода, що не орієнтуюся, за скільки зараз можна придбати корівку – провела б цікаві паралелі з сучасними цінами.

А ще помилувалася чудернацькими левами, які зручно вмостилися біля входу до службового флігеля. Через цих хижаків потім довелося наздоганяти екскурсію, тому що вони нагадали мені, що я теж люблю м’ясо, а в сумці лежали апетитні бутерброди…

У палаці добре зберігся розпис стелі, каміни, дзеркала, кахельні печі, дерев’яні сходи, що ведуть на другий поверх. Будьте обережні, на них дуже легко спіткнутися, бо стовідсотково, як і я, задивитесь на картини на стінах. Найбільше мене вразила бенкетна зала із розкішним столом та піаніно. Саме в цій кімнаті колись була сцена, де виступали гості палацу. Серед них були Костомаров, Гоголь, Марко Вовчок, Яворницький, Рєпін та Щепкін. Можна тільки уявити, яку творчу енергетику має садиба! У літньому садку Шевченко обдумував свою «Катерину», написав свої кращі твори художник Василь Штернберг, а Глінка працював над оперою «Руслан і Людмила».

В маєтку є чимало особистих речей Шевченка. Збереглося навіть ліжко, на якому снилися Тарасу Григоровичу снились радісні сни та мучали тяжкі думи. А ще бачила колекцію ілюстрації до творів Гоголя. Деякі з них актуальні і сьогодні, наприклад, «Черт бы его побрал, кто придумал эти баллы» — невже це про «Болонську» систему?

Не зважаючи на набурмосений листопад, зір потішили чудові краєвиди з тераси другого поверху. Найбільше задоволення отримала саме від зеленкуватого ставка, що виднівся в далині серед ледве прикрашених листочками меланхолійних дерев.

Пізніше помилувалася цим ставком ближче. Шкода, що не вистачило часу насолодитися усіма водоймами парку, на берегах яких може й досі витають думи талановитих гостей. Навіть після короткої прогулянки маєтком доводилося довго пити чай у зашарпаному сільському магазинчику, щоби повернутися із загадкового паралельного світу Качанівки до реальності.

Парковий фасад палацу став сюрпризом – хто б міг подумати, що він ще розкішніший за головний!

У парку багато цікавих павільйонів, є чимало місць, які так і просять зробити на них шашлички… «Романтичними» руїнами називають залишки цегляних арок, проходів і стін на березі Великого ставу. Цікаво, що навіть Тарнавські не знали про їхнє походження. Чи це залишки казематів польського замку, козацька фортеця або ще яка загадкова будівля типу станції інопланетян, які досліджували енергетично багату точку Землі — таємниця, гідна уваги сучасних істориків.

Фото – Євгеній Пєсков