Океан Ельзи. Вустами фанатки

Мрія Мрійченко — молода мама. Вона давня прихильниця Океану Ельзи і намагається не пропускати жодного концерту своїх улюбленців. Виступ гурту із симфонічним оркестром, який відбувся у столичному Палаці Спорту 18 лютого, вразив її настільки, що дівчина захотіла поділитися емоціями з усіма.

Неймовірний звук скрипки, чарівна гармонія оркестру, енергетика Святослава Вакарчука, океан безмежної любові…

Від дня концерту Океану Ельзи із симфонічним оркестром минуло вже більше доби. Але і зараз, заплющивши очі, я чую, бачу, відчуваю все, що подарував мені той неймовірний вечір.

Очікування. Квитки купувала заздалегідь – приблизно за півтора місяці до концерту. Вже тоді в касі залишились лише дорогі квитки. Дізнавшись, що ОЕ виступатимуть в Палаці Спорту, я зраділа можливості пострибати в фан-зоні. Але місця там закінчились ще до Нового року. Довелось купувати в партері. Для нашої родини 1100 гривень за 2 квиточка — це недешево, і це трохи засмутило.

У день концерту до Палацу Спорту не поспішала, бо не сумнівалася, що гурт не відступить від традиціїйної годинної затримки — навіть після твіту Вакарчука «Хочеться, щоб концерт ОЕ розпочався вчасно... Сьогодні ж бокс, треба встигнути:)».

Наші місця були у 8-му секторі у передостанньому ряді. Склалось враження, що ми знаходимось ледь не за кулісами: могли бачити усілякі робочі моменти, звукорежисера і як Вакарчук водичку п’є Але ніщо не викликало такого захоплення, як усвідомлення того, що ми — в кількох хвилинах від початку концерту, який обіцяє бути вибуховим.

Концерт. Щойно залунала музика — ми залишили свої місця і вмостилися на сходах, щоб краще бачити сцену. Дуже шкода було фан-зону, в яку я так хотіла потрапити. Там знаходились справжні фанати гурту, але їх розмістили в «дупі» Палацу. Тим не менш, саме вони підтримувала гурт найсильніше. Пощастило Океану з такими відданими прихильниками.

Приблизно на 7-8 пісні я не змогла всидіти і почала танцювати, але до мене підійшов сивий дідусь і попросив спуститися нижче, бо йому не було видно сцену. Це було так мило, побачити на концерті ОЕ дідуся та бабусю. Нарешті я знайшла своє місце серед людей, які теж не могли всидіти. Ми танцювали, стрибали, заплющували очі, щоб наповнитися всією тією енергетикою. Це було неймовірно. Кожна повільна пісня в супроводі оркестру потрапляла в душу. Кожна рокова пісня розривала на шматки. Я люблю казати, що бог — це любов, і що він є в кожному з нас. Так от, в скрипці, яка супроводжувала пісню «Така як ти», бога було набагато більше, ніж у всіх нас. Вона була просто переповнена любов’ю, яка проникає в сотні людей довкола, яка об’єднує і підносить до небес! Щоб почути ту скрипку, варто було б віддати будь-які гроші...

Вакарчук часто дякував публіці. І саме з наших місць було зрозуміло, звідки така вдячність. Ми бачили усю масштабність концерту. Вщент заповнений Палац Спорту, сотні рук, піднятих вгору, світло телефонів... Бачити цю красу зі сцени — певно, це і є щастя. Заради такого і варто жити…

А я в свою чергу не переставала подумки дякувати Океану за те, що він наповнює нас, слухачів, дає нам сили і все те, чого так мало в буденному житті. Щось дуже-дуже справжнє і рідне, що змінює нас і робить кращими. Океан, що зігріває.

Автор: Мрія Мрійченко

Фото: Даша Новохацька