Третій не зайвий

Відстьогувати солідні суми за право доступу до жіночого ресурсу, терпіти на побаченнях присутність сторонньої людини, пригощати дам малиною вартістю 200 грн. за 100 грамів (влітку!) – це далеко не повний список подвигів, на які чоловіки йдуть заради кохання.

Знаю з власного досвіду, тому з впевненістю заявляю: рожево-сопливих казок в дитинстві перечитали не лише дівчата. Чоловіча половина людства вірить у чарівних принцес, запроторених до височезних фортець, не менше, ніж жіноча — у відважних принців на білих конях. Але якщо жінок вже практично переконали, що принців не існує, то про чоловіків ніхто не потурбувався. Тому пропоную до уваги представників сильної статі своєрідний лікбез. Проте, це аж ніяк не означає, що жіноча аудиторія має обділити увагою мою «притчу»

Років два тому, з наміром зайвий раз попрактикувати англійську, я примудрилась поповнити власне резюме пунктом «перекладач шлюбного агентства». Звучить інтригуюче, а як розібратись – чергове збочення сучасного суспільства. На перший погляд, робота «непильная». Вимоги до кандидата на посаду: хороше знання англійської, комунікабельність і… в принципі, все. Обов’язки: 1) ведення особистої переписки клієнтки на сайті шлюбного агентства; 2) забезпечення комунікації на побаченні. На зустрічах третій (перекладач) абсолютно не зайвий, а якраз навпаки, оскільки «принци», як правило, заморські. Тут вже доводилось трошки складніше. На рахунок переписки — існував  план (!!!). Тобто, аби тобі «капнула копієчка», мусиш настрочити за день з півсотні любовних листів потенційним «принцам». Іноді кількість друкованих «стріл амура» могла бути значно меншою, бо, зрештою, головне не кількість, а якість. Головне – привернути і втримати увагу «рибака» та повісити «рибку» йому на гачок.

Мене особисто після перших двох знудило, тому я скоротила свої обов’язки до забезпечення комунікації. Ціль у мене була чітка: практика англійської, а практика – значить спілкування наживо. Краще, як на мене, бути «третім зайвим», ніж бобром, який повісить на вудочку ляща в упаковці з бантиком…А раптом не любить людина лящів, може їй щука до вподоби? Чи лящ виявиться несвіжим… А в тебе потім карма вся в дірках… Ні, було твердо вирішено — краще ходити на побачення. Наївна.

Побачення, як правило, призначалося в дорогому ресторані. Мене такі місця не надто радують: забагато пафосу, замало затишку, а хамство за сусіднім столиком сидить і там. В рамках побачення також були прогулянки містом, відвідування музеїв, теревені про все і ні про що. А ще можна було спостерігати за поведінкою людей, відмічати про себе, що й американці можуть погано розмовляти англійською. Скорочення обов’язків в такому напрямку не могло не радувати. Але я не врахувала один простий і очевидний факт: тухлого ляща на вудочку можуть підвісити і без мене…

В обумовлений день і час заходжу до ресторану на Червоноармійській, набираю номер телефону і знаходжу свою «підопічну». Струнка, доглянута, дорого вбрана, з виразними очима та вустами під яскравим макіяжем.

В очах нічого не зчитується, ознаки живого мої датчики вловлюють слабо, присутність Homo Sapiens не зафіксовано. Ну, нормально, думаю, треба дочекатися «заморського принца», бо розклáд «два чоботи — пара» гармонізує атмосферу, і все йде як треба. Тоді учасники заходу відчувають себе в своїй тарілці. Але коли за стіл сів скромний, простенько вдягнений хлопець 28 років, інтуїція підказала мені, що вечір нічого хорошого не обіцяє.

Коли міс Х зрозуміла, що містер Х не відповідає її вимогам (на це сірої речовини в її голові вистачило), вона вирішила вичавити його як лимон (в моральному і матеріальному плані). В меню було обрано найдорожчі страви і напої. Поки все готувалося, бідолаха, ще сподіваючись на вдалий розвиток сюжету, намагався дізнатися трохи більше про життя своєї «принцеси». Вона відповідала відкрито демонструючи свою зневагу, і той потроху починав розуміти, що влип…А як влипла я!

Ситуація склалась наступна: вона – тиран, він – жертва, а я – транзистор. І всі їхні емоції мені доводилось пропускати через себе, а в окремих моментах ще й глушити їх. Так би мовити, «грудьми на амбразуру»)) І хоч як я не намагалася згладити її агресію, перекладаючи на власний розсуд, страшна суміш напруження, злоби, розпачу, огиди, нахабства і неймовірної нелюдяності повисла у повітрі. Залишалося тільки молитися, щоб ця урочиста вечеря скоріше закінчилася. 

З’ївши на десерт жменьку малини за 200 грн. (і не вдавилася ж!), міс Х (НАРЕШТІ!) попросила рахунок. Містер Х в паніці глянув на суму (він не розраховував пообідати на 1500 грн. при цьому не наївшись) і тремтячими руками вишкріб з кишень все до копійки. Мені стало страшенно соромно за випиту склянку соку. Я весь час щось перекладала, хоча це вже було необов’язковим – все читалося на рівні емоцій.

І тут пані просить мене: «Скажи ему, пусть даст мне денег на такси»… Я перепитала, про всяк випадок, відмітила, що гроші в нього навряд чи залишилися. На що була відповідь: «Это меня не волнует, он должен дать мне денег на такси»…Контрольний в голову – йому. Містер Х побіг шукати банкомат. І тут фраза: «Тебя куда-то подвезти» — «???» — «Я на машине, она за углом стоит (Porsche Cayenne), но денег он мне должен дать – на бензин потрачу»… Контрольний в голову мені О_о

Пробігавши хвилин 20 в пошуках банкомату, який би без капризів прийняв іноземну картку, жертва все ж повернулася, вручила 50 грн. своєму тирану, і ми розійшлися. Тобто Медуза Горгона поїхала, а ошелешений містер розгублено глянув на мене — мусив ще оплатити мою перекладацьку діяльність…Він запропонував пройтися до готелю, в якому оселився, бо достатньо грошей в нього вже не було, а з карткою – надто складно… То був ще один контрольний в мою голову. Я відмовилась від оплати, він все ж вручив мені ті гривні, що залишились на руках. Іноземець повідав, що приїхав за компанію з другом, котрий вирішив навідати свою українську подругу. І от, щоб не сумувати, містер Х підібрав собі дівчину на сайті.

Мораль № 1: Не все те принцеса, що їсть малину за 200 грн/100 грам.

Мораль № 2: Не все те принц, що платить за малину 200 грн/100 грам.

Мораль № 3: Любов не живе на сайтах шлюбних агентств.

Любов – це дуже тонка субстанція, яка живе лише там, де для неї є простір. «Отсутствие любви порождает извращения» — організації, що торгують пустопорожнім ярликом «любов» в упаковці з бантиком, сайти знайомств і заскоки в головах людей. Шкода,  але факт, що за 1000 років цивілізації людство так і не навчилось кохати. Любов нікому з нас нічого не винна, тому вона є там, де вона є, а не там, де ми її хочемо бачити. Для того, щоб знайти свою принцесу чи принца, треба дивитися в очі один одному, а не на сторінки сайтів, треба говорити один з одним і жити один одним, а не чекати, поки тобі якийсь бобер повісить тухлого ляща на гачок.

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

Візьміть цей простий «Рецепт» собі на замітку — годуйте один одного любов’ю і все буде добре